Гваякове дерево в формулах PADMA

Guaiacum coulteri / Guaiacum sanctum (лат.), Гваякове дерево, Гваякум, Бакаутове дерево, Бакаут, Залізне дерево

Вічнозелене гваякове дерево заввишки до 13 метрів. Сімейство парнолистникове. Листя темно-зелене, щільне і шкірясте. Цвіте блідо-блакитними квітками, зібраними в зонтикоподібні суцвіття. Плоди мають зворотну серцеподібну форму і містять по дві насінини.

Народні назви: Священне дерево, Дерево життя, Французьке дерево.

Розповсюдження: Флорида, Мексика, країни Карибського басейну та Центральної Америки.

Історія

Іспанець Гонсало Фернандес де Ов’єдо-і-Вальдес (1478-1557) вивчав і застосовував методи зцілення індіанців Майя, і вперше описав два типи гваякума palo sancto і guayacan. Його зацікавило використання деревини гваякум при венеричних хворобах, особливо сифілісу.

Іспанці завезли дерево до Європи, де протягом чотирьох століть застосовували проти «пристрасті похоті». Гуманіст Ульріх Гуттен, який сам страждав на сифіліс, написав трактат про індіанський метод лікування, що суттєво сприяло поширенню гваякума.

Лікар філософ Парацельс (XVI ст.) також вивчав гваякову смолу, і, на його думку, деревина була неефективною для лікування сифілісу на відміну від мазей на основі ртуті. Впливові торговці Аугсбурзькі Фуггери (XVI ст.) Імпортували цінне гваякове дерево. Вони перешкоджали критичним публікаціям Парацельса, який згодом втратив свої позиції у Нюрнберзі. Завдяки цьому гваякове дерево залишалося головним засобом лікування сифілісу (крім ртуті) аж до 19 століття.

На сьогодні у Центральній Америці та Карибському басейні гваякове дерево використовується при венеричних хворобах, шкірних та ревматичних захворюваннях, а в Європі – при захворюваннях мигдаликів, горла, бронхів та пневмоній, ревматизму та подагри.

Використовувані частини та корисні властивості

У медичних цілях переважно використовується зеленувато-коричнева деревина гваякового дерева та її смоли (Guaiaci resina). Гваякове дерево містить 15-25% смол (лігнани), сапоніни та в невеликих кількостях ефірні олії. Смола у свою чергу містить два активні компоненти – гуайяконову кислоту і гуайяретову кислоту, що мають високу протизапальну активність.

Гваякум пригнічує ріст грибів (fungi statisch) та діє при ревматичних скаргах. Нещодавно експериментально in vitro спостерігалося, що лігнани з деревини призводили до смерті клітини раку молочної залози (апоптичний ефект). В експериментальних дослідженнях водно-спиртовий екстракт виявляє виражений протизапальний ефект при ревматичних скаргах.

Гваякум також має медичне призначення при використанні Гваякової проби, а саме: якісне визначення вмісту крові в сечі, калі, шлунковому соку, блювотинній масі. Гваякову пробу зазвичай ставлять за підозри на приховану кровотечу. Вона ґрунтується на взаємодії гваякової настоянки (р-ра гваякової смоли в 95% спирті) з пероксидазою гемоглобіну еритроцитів.

Важливість застосування в медицині Тибету

Гваякове дерево невідоме у традиційній медицині Тибету. У 19-му столітті лікарі Тибету, які переїхали з Бурятії до Санкт-Петербурга, використовували гваякум для приготування своїх ліків, чим підтвердили його важливість для фармакопеї.

Деревина гваякового дерева (гваякум) входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.