Кардамон – трав’янистий багаторічник сімейства імбирні (Zingiberaceae), висотою понад 4 метри, з потужним кореневищем, від якого відходить утворене основами листя несправжнє стебло.

Плоди кардамону – овальна тригранна коробочка з 10 – 20 ароматним і пекучим на смак насінням. Основне цвітіння посідає січень – березень, а збирання плодів – на жовтень – грудень.

Родом кардамон із південно-західної Індії та Шрі-Ланки, де його називають “королева спецій” і збирають близько 80% від загального врожаю в усьому світі. Кардамон також вирощується у Гватемалі, Танзанії та В’єтнамі.

Історія

Кардамон вважається однією з найстаріших спецій у світі. Використання кардамону датується щонайменше 4000 років. Стародавні єгиптяни використовували кардамон у багатьох лікувальних цілях як частину ритуалів і навіть для бальзамування. Вони жували стручки кардамону, щоб допомогти зберегти дихання та очистити зуби.

Кардамон, популярний під назвою “Королева спецій”, є другим найважливішим урожаєм прянощів у світі поряд із чорним перцем, який називають “Королем спецій”. Це третя найдорожча спеція у світі, після шафрану та ванілі.

Греки та римляни використовували кардамон через його аромат. Це був основний інгредієнт парфумерії та ароматичних олій.

Кардамон згадуються і в давніх працях, що належать до появи Індійської цивілізації. Єгипетська книга лікарських рослин (папірус Еберса), датована 1550 до н.е., свідчить про цілющі властивості прянощі.

Протягом 19 століття плантації кардамону були створені британськими колоністами, і тут багато зеленого і чорного кардамону, які ми використовуємо сьогодні.

Гватемала є найбільшим комерційним виробником кардамону. У деяких частинах Гватемали він вважається ще більш цінним урожаєм, ніж урожай кави.

Використовувані частини

Хоча кардамон є одним із сімейства імбирних, але як спеція використовується не корінь, а капсула насіння. Збирають коробочки зеленими, недозрілими, щоб уникнути «вибуху» (розтріскування) та втрати насіння при сушінні. З насіння кардамону отримують ефірну олію із запахом евкаліпта.

Ефірна олія має пекучий смак, який обумовлений наявністю компонента гінгерол, властивого всім рослинам імбирних родин.

Ефірне масло містить: амідон, борнеол, ліналол, цинеол, борнілацетат, неролідол, терпінеол, терпінілацетат. Також містить мінерали – залізо, кальцій, магній, фосфор, цинк, білок та вітаміни групи В.

Корисні властивості

Кардамон відносять до найкращих стимуляторів травної системи. Він сприяє формуванню та відтоку жовчі, виведенню токсинів, має тонізуючий ефект.

Кардамон корисний при метеоризмі та має перевірену антибактеріальну та противірусну дію.

Кардамон здатний впоратися із сухим кашлем, стимулює кровообіг, чим виправдане його застосування при гіпотонії.

Важливість використання в медицині Тибету

Ім’я: SuG-SMEL (маленький кардамон).

Смак: гострий.

Принцип дії: теплий.

Застосування в медицині Тибету: застосовується при холоді нирок і шлунка, втраті апетиту, розладі шлунка. Кардамон використовується головним чином як один з багатьох компонентів у складних рецептах Тибету.

Насіння кардамону входять до складу швейцарських рослинних дієтичних добавок PADMA 28 active та PADMA GALETEN та PADMA DIGESTIN plus

Сообщение Насіння кардамону в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Гірчак – однорічна рослина сімейства гречані. Коріння стрижневе, мало-гіллясте. Стебла, що стелиться (повзе по землі і росте), часто гіллясті. Листя дрібні еліптичної форми. Суцвіття мають непомітні, без запаху біло-зелені квіти. Плід – темно-бурий горішок.

Рослина невибаглива, росте всюди, на будь-яких ґрунтах і цвіте все літо. Гірчак поширений повсюдно в поміркованих регіонах світу, але не в тропіках.

Історія

Ще древні лікарі Пліній та Діоскорид призначали рослину гірчак при різних внутрішніх захворюваннях. Авіценна згадував гірчак як хороший кровоспинний і ранозагоювальний засіб. Римляни використовували сік рослини для зупинки носової кровотечі та для зупинки кровотечі з ран.

У середньовіччі в європейській народній медицині гірчак використовували внутрішньо при діареї, кашлі та болях у горлі, при запаленні сечового міхура та нирок, при виразковій хворобі шлунка, при геморої, ревматизмі та для очищення крові; зовнішньо – для лікування подразнення шкіри і ран, що погано гояться.

В даний час настої рослини використовують для зниження кров’яного тиску, при застудних захворюваннях, дизентерії, як кровоспинний засіб.

Використовувані частини та корисні властивості

Цілющою є вся надземна частина гірчака, яка містить флавоноїди (в т.ч. кемпферол), дубильні речовини, аскорбінову кислоту, сполуки кремнієвої кислоти, смоли, ефірні олії, слизи, полісахариди, жири.

Наявність в рослині сполук кремнієвої кислоти визначає його здатність перешкоджати утворенню каменів у нирках. Завдяки наявності дубильних речовин трава має антимікробні, протизапальні та в’яжучі властивості, тому ефективна при гастроентеритах, проносах різної етіології.

Настої та відвари трави (збільшує згортання крові) ефективні при маткових, кишкових та гемороїдальних кровотечах. Трава гірчака має антитоксичні властивості.

Важливість використання в медицині Тибету

Ім’я: Byi na sa.

Смак: гіркий.

Принцип роботи: охолодження.

Область застосування: гірчак є корисним для лікування інфекцій сечовивідних шляхів, хворобливого сечовипускання, жовтяниці, холодних розладів жовчі.

Гіркач (спориш) входить до складу тибетської формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Гірчак звичайний в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Салат латук – однорічна трав’яниста рослина сімейства айстрових, заввишки до 1 метра. Листя, з’єднані разом, формують щільну розетку – качан округлої форми, що розташовується на стеблі волоткою.

Квітки жовті, на вигляд схожі на ромашку. Плід – сім’янка з летучкою. Салат латук має численні сорти, які різняться за формою, розмірами, забарвленням листя.

Зростає: Середземномор’я Європи, Азії, Північної Африки. Нині вирощується у всьому світі.

Історія

Салат латук вживали в їжу ще в Стародавньому Римі, Греції та Єгипті. При археологічних розкопках єгипетських поховань (4500 років до н.е.) було знайдено насіння салату, що закам’яніло, а при розшифровці єгипетських папірусів були знайдені згадки про салат латук, як про священну рослину кохання.

Давньогрецький лікар Гіппократ приписував салату латук седативні та гіпнотичні властивості. З давніх часів відома і знеболювальна дія «молочка» салату.

Використовувані частини

Латинська назва рослини «латук» пояснюється наявністю білуватого соку в стеблах і суцвіттях (LAC латиною означає «молоко»).

У листі салату у великих кількостях містяться комплекси вітамінів С, Е, РР, групи В, фолієва кислота (бере участь у роботі нервової та кровотворної систем, регулює обмін речовин), лимонна та інші органічні кислоти, мікро- та макроелементи: магній, калій, фосфор , залізо, натрій; алкалоїд лактуцин; біологічно активну речовину цитрин.

Корисні властивості

Експериментально встановлено, що лактуцин, що міститься в листі, має болезаспокійливу, седативну та спазмолітичну дію, заспокоює нервову систему, знижує кров’яний тиск, зміцнює стінки кровоносних судин.

Вживання салату попереджає крихкість стінок кровоносних судин, знижує холестерин, очищає організм, ефективно при хронічних гастритах, ожирінні, атеросклерозі, захворюваннях сечостатевої та травної систем.

Збалансований вміст калію та натрію визначає здатність салату виводити зайву воду при серцевих набряках, знижувати артеріальний тиск.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету використовуються різні види рослини, наприклад Lactuca lessertiana.

Ім’я: rtsa mkhris.

Смак: гіркий.

Особливості: холодні, грубі та притуплені.

Принцип роботи: охолодження.

Застосування: Lactuca lessertiana використовується в медицині Тибету при порушеннях енергії Tripa, особливо при нервових захворюваннях, і при розладах, пов’язаних з жовчним міхуром, жовтяницею і головними болями.

Листя салату латук входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Салат латук в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Духмяний перець – вічнозелене дерево сімейства миртові (Myrtaceae), висотою до 15 метрів, зі струнким стовбуром і сірою корою, що легко відшаровується. Його листя – вічнозелене, шкірясте, ланцетоподібне. Квітки дрібні та білі. Плоди збирають, перш ніж вони повністю дозріють, інакше вони втрачають свій аромат.

Батьківщиною духмяного перцю є Молуккські острови. Культивують у Вест-Індії, Центральній та Південній Америці, особливо на Ямайці.

Історія

Духмяний перець відомий як прянощі ще з часів ацтеків. Вони додавали ефірну олію пименти до напою «шоколаду». Майя застосовували пиментову олію для бальзамування тіл своїх вождів.

Насіння та листя духмяного перцю в індійській народній медицині використовували для лікування хвороб травного тракту. Вважали, що він має магічні властивості. Його застосовували як афродизіак разом з какао.

У Європі поширення перцю, як спеції, завдячує Колумбу, який відкрив його на Карибських островах. Попит тривалий час залишався незначним. Тільки в 17-му столітті популярність запашного перцю зросла після того, як англійські моряки, які прибули з Ямайки, використали його властивості для збереження м’яса та риби. Запах та смак духмяного перцю, нагадує гвоздику, мускатний горіх та корицю, звідси і назва духмяного перцю Tout-Epice.

Використовувані частини та корисні властивості

З медичної точки зору використовують висушені і мелені недозрілі плоди духмяного перцю, а також ефірну олію (Pimentae Aetheroleum).

Ефірна олія складається в основному з евгенолу (60-80%), метил евгенолу та каріофіллену. Плоди також містять пальмітинову кислоту, дубильні речовини та флавоноїди.

Ефірна олія, що міститься в запашному перці, має протимікробну, антибактеріальну, протигрибкову, противірусну, спазмолітичну дії.

Пиментова олія заспокоює травну систему, знімає метеоризм, діарею, підвищує функціональну активність шлунка, стимулює кровообіг, викликає розширення капілярів, ефективно при бронхіті, нежиті, кашлі, має ефект, що зігріває, знімає нервову напругу, активізує роботу мозку.

Важливість застосування в медицині Тибету

Використання духмяного перцю невідоме у традиційній медицині Тибету. Однак у традиціях медицини Тибету Бурятії перець був присутній.

Плоди духмяного перцю входять до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Перець духмяний в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Валеріана (з латинського «valere» – бути здоровим) – багаторічна трав’яниста рослина сімейства валеріанові, заввишки до 1,2 метра. Кореневище коротке, товсте, кругле всередині частіше порожнисте, від якого відходять придаткові корені. Стебло стояче, закінчується парасольками суцвіть, що складаються з дрібних білих, блідо-рожевих або фіолетових квіток. Листя рослини темно-зелені, схожі на пір’я.

Виростає на сонячних або частково затінених місцях Європи та Західної Азії, а також у Північній та Південній Америці.

Історія

Валеріана як цілюща рослина використовувалася ще в Стародавній Греції. Діоскорид, грецький лікар, один із найвідоміших фармакологів того часу, у своїх працях описує валеріану, як рослина здатна керувати думками. Він рекомендує її як сечогінний, зігріваючий засіб, і сприяє менструації. Авіценна відносив валеріану до засобів, що зміцнюють мозок.

У середні віки Валеріану лікарську використовували як рослину, яка приносить заспокоєння, для лікування нервових хвороб, інфекційних захворювань проти епілепсії. Вважали, що інтенсивний запах валеріани дозволяє відганяти злих духів та відьом.

Використовувані частини

Використовують кореневища разом з корінням, яке містить ефірну олію (валеріано-борнеоловий ефір), ізовалеріанову кислоту, полісахариди, сапоніни, дубильні речовини, органічні кислоти.

Як ароматизатор валеріану додають у гаванські сигари та тютюн. Типовий запах валеріани – сильний, мускусний, деревний. Він чарівним чином приваблює кішок, звідси і назва “котяча трава”.

Корисні властивості

Валеріана, як лікарська рослина, використовується як трав’яний снодійний, але працює в основному на «підштовхування сну», поліпшення якості сну та відпочинку, і може бути використана в денний час як седативний засіб, не впливаючи на здатність до концентрації.

Ефірне масло, яке отримують з валеріани, має протисудомну, заспокійливу, тонізуючу, седативну, спазмолітичну і жовчогінну дію, знижує збудливість центральної нервової системи, розслаблює гладку мускулатуру, збільшує секрецію шлунково-кишкового тракту.

Валеріана застосовна при неврозах, безсонні, мігрені, кардіоневрозах, гіпертонії, стенокардії, тахікардії, при проносах (як проявах неврозу кишківника), геморої.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету всі частини рослини вважаються ефективними.

Ім’я: rgya spos dkar po.

Смак: гіркий.

Особливості охолодження.

Застосування: валеріана використовується в медицині Тибету для лікування хронічних хвороб спека, інфекцій і запалення, захворювань підшлункової залози, шлункових спазм, болю в горлі і ангіни.

Валеріана входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Валеріана лікарська в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Календула – однорічна трав’яниста рослина сімейства айстрові, висотою від 30 до 50 см. Стебло розгалужене, корінь стрижневий, гіллястий. Листя чергові, нижні – довгасто-яйцеподібні, верхні – довгасті або ланцетоподібні, сидячі. Суцвіття – кошики, розташовані на кінцях стебел та відгалужень; крайові квітки – оранжеві або жовті; внутрішні – червоні, тичинкові.

Батьківщина календули – центральна та південна Європа. У дикому вигляді календула росте у Південній Америці, країнах Середземномор’я та Близького Сходу.

Історія

“Золото Марії” (Marigold) – англійська назва календули, яку вона отримала за свої заслуги перед жінками. У середні віки календула була одним із квітів, присвячених Діві Марії. У ті часи, коли лікувалися переважно народними методами, саме календула вирішувала багато жіночих проблем: фіброми, кісти яєчника та ущільнення в грудях.

У Європі перші згадки про календулу пов’язані із давньогрецькою медициною. Ще в першому столітті нашої ери вона застосовувалася для лікування хвороб печінки. Згодом, уже у 9 столітті з тією ж метою її використав лікар Авіценна. У східній медицині Китаю календула стала символом довголіття. Деякі лікарі вірили в силу цієї квітки так сильно, що рекомендували своїм пацієнтам уважно вдивлятися в календулині квіти, щоб очистити себе від негативної енергії.

Традиційно використовували календулу, як таку, що володіє стимулюючим, тонізуючим, жарознижувальним ефектом, що прискорює загоєння ран, що допомагає впоратися з жовтяницею та захворюваннями печінки, за відсутності менструації, при нудоті, розладі шлунка, виразці, прискореному серцебиттю та інфекції.

Використовувані частини

Наявність у квітках та коренях рослини органічних кислот (пентадецилова, яблучна, саліцилова), ефірних олій, каротину, смоли, дубильних речовин, мікроелементів (калію, кальцію та магнію) зумовлює корисні властивості календули. Основна діюча речовина – календен. Основні корисні властивості календули у квітках, трохи менше мікроелементів у стеблах та листі. Коріння рідко використовують як компонент лікувальних препаратів.

Завдяки каротиноїдам та флавоноїдам, які є в квітках, календула вважається потужним протизапальним та дезінфікуючим засобом. Календула багата на фітонциди, глікозидами, дубильними речовинами, сапонінами.

Корисні властивості

Календула має сильно виражені бактерицидні властивості щодо багатьох збудників. Препарати з неї застосовують для лікування опіків, ран, що не гояться, для полоскання горла при ангіні і порожнини рота при стоматиті.

На підставі експериментальних даних підтверджено ранозагоювальну, протизапальну, антимікробну, противірусну, імуностимулюючу, антиканцерогенну дію календули.

Важливість використання в медицині Тибету

Календула відноситься до групи рослин, відомих як Lе-brgyen dmen-pa.

Ім’я: Lе-brgyen dmen-pa.

Смак: солодкий та гіркий.

Принцип роботи – потепління.

Застосування: календула загоює рани та виразки легенів. Відновлює травмовані “канали” (нерви, кров, лімфатичні судини).

Квітки календули входять до складу тибетської формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Квітки календули в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Баїль – це плодове дерево сімейства рутові, що повільно росте, висотою до 15 м. Крона розлога, гілки з гострими шипами. Листя довгасте, овальне, зубчасте.

Період цвітіння з квітня до травня. Сферичні плоди дозрівають між березнем та червнем. Зелені плоди збирають у січні, наполовину стиглими, коли вони найбільш цілющі. Усередині плоду м’якоть світло-жовтогарячого кольору з солодкувато-терпким смаком.

Батьківщина – західні Гімалаї, також зростає у лісах Коромандельського Гати (Східна Індія), на Зондських островах (Індонезія).

Історія

В індуїзмі егле мармеладний вважається священним деревом та однією з основних лікувальних рослин Індії. В Аюрведі входить до списку десяти найефективніших зілля.

Уже в 15 столітті португальські моряки знали цілющі властивості плодів егле.

Використовувані частини

З лікувальною метою використовуються всі частини дерева Баїль. Плоди використовуються у натуральному вигляді або перероблені у напої, джеми, мармелад. Вони мають унікальні лікувальні властивості від початку формування зрілості. Дуже сприятливо впливають плоди на стан волосся і шкіри, вважається навіть, що вони повністю виліковують псоріаз, що вважається невиліковним.

Плоди та листя егле мармеладного – багате джерело вітамінів, мінералів та антиоксидантних сполук. Мають м’який проносний і сечогінний ефект, надають захисну дію на слизову оболонку шлунка, позитивно впливають на стан шкіри і підвищують стійкість кровоносних капілярів.

Корисні властивості

Вміст у плодах егле дубильних речовин, алкалоїдів, кумаринів, ефірної олії та слизу показує в експериментальних дослідженнях різні ефекти на організм:

• антиоксидантний,
• антидіабетичний (знижує рівень цукру в крові та захищає підшлункову залозу),
• захисна дія на слизову оболонку шлунка,
• в’язка дія при діареї.

Екстракти насіння інгібують зростання різних хвороботворних бактерій, грибків та гельмінтів.

Важливість використання в медицині Тибету

Висушені напівстиглі плоди егле мармеладного в медицині Тибету використовуються з імпортними лікарськими засобами.

Ім’я: Біл ба.

Смак: кисло-солодкий.

Принцип роботи: охолодження.

Застосування: Біл ба використовується при шлунково-кишкових захворюваннях та зупиняє діарею. Препарати на основі егле лікують рани, підтримують легені та зменшують набряки.

Плід егле мармеладного (Aegle marmelos) є одним із складових тибетської формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Егле мармеладний в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Гвоздичне дерево – вічнозелене дерево, висотою до 20 метрів. Сімейство миртове. Листя лінійно-ланцетоподібне. Плід – темно-червона коробочка, що відкривається на верхівці зубчиками.

Гвоздичне дерево росте в Індонезії, Занзібарі, Індії та Філіппінах. Батьківщина – Молуккські острови.

Історія

Властивості гвоздики були високо оцінені у стародавньому Китаї та Єгипті. Гвоздична олія вважається прекрасним антисептиком та ефективним засобом від зубного болю, про що згадувалося ще в китайських писемних джерелах періоду ханської династії.

В Індії, Бірмі, Таїланді, щоб захистити себе від бактерій чуми та інших інфекцій, гвоздику додавали в бетель — популярну в країнах Південно-Східної Азії жуйку. В Індонезії споконвіку гвоздикою ароматизують сигарети, дим від яких має антисептичні властивості та приємний запах.

Починаючи з 13 століття, гвоздика є невід’ємною частиною європейської фармакології та стоматології.

Використовувані частини

Як пряність використовують висушені бутони гвоздикового дерева, які збирають зрілими. Бутони гвоздикового дерева містять ефірну олію (до 20%), дубильні речовини (до 20%), слиз, жири.

Головною складовою (до 90%) гвоздикової ефірної олії є евгенол, а також евгенін, ванілін. Гвоздика багата на вітаміни групи В (В1 — В9, РР), аскорбінову кислоту, токоферолом і філлохіноном.

Корисні властивості

Цілющі властивості гвоздики здавна використовувалися при ішіасі (запалення сідничного нерва), ревматичних болях і як протипаразитарний засіб.

Гвоздика володіє протимікробною, антибактеріальною, протигрибковою, противірусною властивостями, є місцевим анестетиком та спазмолітиком.

Гвоздика здатна допомогти при диспепсії та метеоризмі. Гвоздична олія використовується при запаленні порожнини рота, слизової оболонки глотки та пульпи зуба.

Змелена в порошок гвоздика дуже пекуча. Її фітонциди надзвичайно потужно знищують різних паразитів, активують теплотворну здатність організму та імунітет.

Важливість використання в медицині Тибету

Тибетська медицина призначає рецепт залежно від аспекту різних груп лікарських засобів. Таким чином, гвоздика належить до групи із шести прекрасних засобів, кожне з яких має особливе відношення до тіла людини. Гвоздика, наприклад, тісно пов’язана із життєвими каналами. Крім того, вона не може бути замінена на місцеві рослини і, отже, завжди імпортується.

Ім’я: Li shi.

Смак: пряний і трохи гіркуватий.

Принцип роботи – потепління.

Застосування: квітки гвоздики входять до рецептів, що застосовуються при захворюваннях життєвих каналів, вітряної віспи, диспепсії, селезінки, втрати апетиту, діареї, ревматизму, запалення дихальних шляхів.

Квітки гвоздики входять до складу формул Тибету швейцарських дієтичних добавок Padma 28 active та PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Квіти гвоздики в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Подорожник (“цар на узбіччі” – переклад з німецької) – багаторічна трав’яниста рослина, висотою до 0,5 м. Листя ланцетове (форма списа), зібране в прикореневу розетку. Стебло росте вертикально і носить на голові дрібні квітки зі світло-бурим відтінком. Квітки зібрані в густі короткі довгасто-яйцевидні колосся.

Подорожник росте по всій території Європи на родючих ґрунтах, лісовими галявинами, вирубками, просіками, при дорогах. Сімейство подорожникове (Plantaginaceae).

Вже в доісторичні та давні часи подорожник використовувався як лікарська рослина і як продукт харчування. У середні віки серед лікарів подорожник був у пошані, його рекомендували як для внутрішнього, так і для зовнішнього застосування: для лікування сечового міхура, хвороб печінки, при діареї, печії, астмі, кашлі, від круглих черв’яків, при лихоманці, подагрі, ревматизмі, очних інфекціях та при укусах комах.

Використовувані частини

У народній медицині відомо застосування свіжого розтертого листя ланцетолистного подорожника як перша допомога при порізах, отриманих поза домом, коли немає дезінфікуючих засобів, пластиру або інших перев’язувальних матеріалів. Подорожник містить кремнієву кислоту, каротиноїди та аукубін – речовини, що забезпечують бактерицидну та ранозагоювальну дію.

Використовують свіжі чи сушені надземні частини подорожника – листя та стебла. Слиз, гіркоти, флавоноїди, кремнієва кислота та глікозид аукубін – основні діючі речовини цієї рослини.

Корисні властивості

Листя подорожника має в’яжучу, заспокійливу, протизапальну, імуномодулюючу та антибактеріальну дії. Останній ефект обумовлений речовиною Aucubigenin, яка формується за допомогою ферментів у кишечнику.

Традиційно подорожник застосовується при катарах дихальних шляхів, запаленні порожнини рота і горла, а також для лікування шлунково-кишкового тракту, подразнень, подряпин і забитих місць. Результативне його застосування при запаленні легень та захворюваннях бронхів. Особливе місце займають протикашльові соки, в яких зазвичай міститься екстракт із подорожника ланцетного.

В експериментальних дослідженнях також підтверджено позитивний результат при лікуванні гострих шлунково-кишкових захворювань (гастрити, ентерити, ентероколіти, дизентерія, виразки шлунка та кишківника), циститів, мимовільного нічного сечовипускання, геморою.

Важливість використання в медицині Тибету

Подорожник відноситься до групи рослин tha ram.

Ім’я: tha ram.

Смак: солодкий, терпкий, а іноді гіркий або кислий.

Принцип роботи: охолодження.

Особливості: легкий та прохолодний.

Застосування: подорожник лікує діарею, сушить лімфи, лікує запалення легень та зупиняє кровотечу. Інші сфери застосування включають проблеми з нирками або утруднене сечовипускання.

Листя подорожника ланцетолистого входять до складу тибетської формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active.

Сообщение Листя подорожника в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Ембліка лікарська (родини молочайних) – листяне дерево, заввишки до 30 метрів. Плоди дрібні та майже сферичної форми, світло-зелено-жовтого кольору. Смак кислий та гіркий.

Батьківщина – Північна та Південно-Західна Індія.

Історія

Ембліка лікарська, також відома як Амла або Амла Churna (останній термін відноситься до сухофруктів) є складовою деяких аюрведичних комбінованих терапевтичних засобів, напр. Трифала.

Ембліка (лат. Emblica Officinalis) є синонімом Філантус ембліка (лат. Phyllanthus Emblica), іноді використовується взаємозамінно з Anwala, Amlaj або Amlaki. Також відома як індійський аґрус.

Плоди традиційно використовуються в Єгипті для поліпшення пам’яті, як стимулятор, для лікування або профілактики діареї, жовтяниці, запалення, церебральної недостатності та психічних розладів. Також використовується як стимулятор апетиту або для лікування цукрового діабету.

Важливість плоду амла була описана в аюрведичних текстах тисячі років тому. Серед деяких аюрведичних текстів амла називається “найкращим серед кислих фруктів” або “найкращий серед трав, що омолоджують”.

Плоди амла також відомі завдяки своєму смаку, який описаний як відносний баланс п’яти основних смаків (солодкий, кислий, гострий, гіркий та в’яжучий).

Використовувані частини

Використовуються плоди та листя. Активні інгредієнти включають біофлавоноїди, флавоноїди, поліфеноли та каротиноїди. Плід амла є найбагатшим природним джерелом вітаміну C, доступним на цій планеті. Кількість вітаміну С у середньому розмірі плоду амла в чотири рази та у вісім разів більша, ніж у середніх розмірах апельсину та томату відповідно.

Аскорбінова кислота, яка міститься в плоді амла, практично не піддається руйнуванню навіть при нагріванні або сушінні. Це робить плід амла джерелом біодоступного вітаміну С, який відіграє важливу роль у синтезі нейротрансмітерів.

Він також необхідний для колагену та синтезу карнітину, важливих молекул, які при необхідності виробляють енергію з жирових клітин. Інші активні складові: галова кислота, дубильні речовини, пектин та ін.

Корисні властивості

Амла відома як рослина Расаяна, яка посилює та відновлює процес збереження, перетворення та відродження життєвої сили.

Властивості амли:

• гальмує процеси старіння;
• запобігає застуді;
• використовується для підвищення імунітету та відновлення життєвих сил організму;
• забезпечує енергією життєво важливі органи та, отже, використовується для відновлення при хронічних хворобах;
• має гепатопротекторну дію, що знижує ризик канцерогенезу печінки;
• допомагає регулювати рівень глюкози у крові у хворих на цукровий діабет;
• сприяє засвоєнню заліза в організмі та підвищує рівень гемоглобіну;
• має потужну протизапальну дію і, отже, використовується при різних запаленнях шлунково-кишкового тракту, таких як гастрит;
• містить природні травні ферменти;
• сприяє сперматогенезу;
• знижує рівень холестерину в крові та знижує високий кров’яний тиск.

Важливість використання в медицині Тибету

Ім’я: skyu ru ra.

Смак: усі смаки, окрім солоного.

Особливість: легка, суха, холодна.

Принцип дії: зігріваючий.

Область застосування: плоди амла використовуються для лікування хвороб флегми, жовчі та крові.

Плід ембліки лікарської (амла) входить до складу швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA 28 active та PADMA HEPATEN.

Сообщение Ембліка лікарська в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.