Босвеллія (ладанне дерево) – тропічне вічнозелене дерево, висотою від 3 до 10 м, з відносно тонким стовбуром та невеликою кількістю гілок. Кора паперова. Його листя досить велике, серцеподібне, жорстке, цілокраї і голі. Сімейство – Бурзерових (Burseraceae).

Виростає в тропічних районах Африки та Азії.

Історія

Два види дерев Boswellia frereana і Boswellia sacra розглядаються як рівноцінні та важливі джерела для африканських пахощів. Тезка роду – ботанік на ім’я Босвелл. Застигла деревна смола дерев у фармацевтиці називається ладан або олібанум. Назва походить від арабської, і означає Чумацький сік.

Торгівля ладаном на Аравійському півострові та в Північній Африці триває вже понад 5000 років. Стародавніми єгиптянами ладан використовувався для культових потреб. Внутрішнє використання ладану з медичною метою сягає тисячоліття. Очищення ран, захворювання дихальних шляхів та проблеми із травленням були основними показаннями його застосування в давнину. Пізніше Авіценна рекомендував ладан як додаток “для зміцнення Духа та розуму”.

До 20-го століття в Європі області застосування ладану: внутрішньо при катарах дихальних шляхів, захриплості та запаленні глоткового слизу; зовні (у вигляді мазі або пластиру) при абсцесах, старінні шкіри, запаленні яєчників та запаленні маткових труб.

У Східній Африці він використовується внутрішньо при зараженні паразитами (шистосомоз), сифілісі, хворобах шлунка, у разі надто низького діурезу.

В Аюрведі ладан рекомендований при ревматичних захворюваннях.

Використовувані частини

У лютому – березні роблять заготівлю ладану. Для отримання ладану на корі дерева роблять розрізи і збирають сік, що виділився і застиглий з часом (смола олібанум). Методом перегонки з водяною парою з ладану отримують ефірну олію. Ефірне масло використовується в парфумерній промисловості та в ароматерапії. У медицині використовують еластичну смолу (ладан, олібанум) або екстракти зі смоли.

Основний інгредієнт олібанум: від 5 до 9% ефірної олії, близько 30% камедь, близько 66% смоли (що містять босвелливі кислоти), слизові, мінеральні та гіркі речовини.

У церковних обрядах церковну смолу (ладан) як один із дарів волхвів Ісусу застосовують для ароматичних курінь під час богослужіння. Церковну смолу використовують як “паливо” для кадила для відлякування чортів.

Корисні властивості

Добре відомі фармакологічні ефекти ладану: протизапальний, болезаспокійливий, антиподагричний, захисний для печінки та нервової системи, для дренажу тканин, антимікробний, заспокійливий, анксіолітичний, а також описано його дію як антидепресанту.

В експериментальних та пілотних клінічних дослідженнях ладан або екстракти з нього показали багатообіцяючі ефекти при запальних захворюваннях кишківника (наприклад, хвороба крона), артриті, остеоартриті, астмі та для зменшення відтоків при лікуванні пухлин головного мозку.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету ладан віднесений до групи деревних смол з теплою впливаючою силою.

Ім’я: sPos-dkar.

Смак: солодкий.

Принцип роботи: Нагрівання.

Область застосування: sPos-dkar діє при розладах енергії Вітру.

Смола ладану (олібанум) входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Ладанне дерево в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Асафетида – це багаторічна трав’яниста рослина до 1,5 м заввишки. Сімейство – парасолькові. Листя в обрисі трикутне, довгочерешкове, багаторазово перисто розсічене з довгасто-ланцетними кінцевими сегментами.

Квітки блідо-жовті, зібрані в парасольки, складові парасольки, що не мають обгортки, які утворюють потужне суцвіття. Плід — вислоплодник, що при дозріванні розпадається на два однонасінні мерикарпії з вельми широкими крайовими ребрами.

Асафетида росте у Східному Ірані, Західному Афганістані та штаті Кашмір в Індії.

Історія

Латинська назва ferula означає «носій». Воно повертає нас до міфу про Прометея, який, пошкодувавши людей, передав їм вогонь в асафетиді – порожній тростині. Є версія, що й доісторична людина використовувала саме асафетиду, щоби переносити вогонь з місця на місце.

У Стародавній Греції та Римі високо цінували цю пряність за лікувальні властивості та за пікантний гострий смак, який ферула надає їжі. Купці доставляли асафетиду на ринки Європи із країн Середнього Сходу.

Коли римляни робили військові походи, то серед інших поневірянь похідного життя їм доводилося терпіти вкрай невигадливе щоденне меню — сочевична юшка, яка хоч і дає багато енергії, але викликає здуття живота. Навряд чи військо довго зберігало б бойовий дух, якби не асафетида. Ця «смердюча смола» була справжнім порятунком.

Використовувані частини

Асафетида застосовується у невеликих кількостях. Вона має специфічний смак і має лікувальні властивості. За смаком асафетида нагадує часник і з успіхом може замінити його в овочевих стравах.

Їдкий та стійкий запах асафетиди обумовлений великим вмістом у ній сірчаних речовин. Асафетида продається у вигляді смоли чи дрібного порошку. Смола чистіша, ніж порошок, проте її треба молоти.

Порошок асафетиди зазвичай має невелику домішку. Зазвичай це борошно (рисове або пшеничне). Борошно робить аромат асафетиди менш різким і запобігає злипанню шматочків смоли. Технологія отримання цієї спеції дуже своєрідна і чимось нагадує збирання березового соку.

Корисні властивості

Вживання асафетиди в їжу сприяє запобіганню метеоризму (скупчення газів) та полегшує перетравлення їжі. Асафетида настільки ефективна, що з її допомогою, як кажуть на Сході, можна вилікувати від нетрів шлунка навіть коня.

Ароматична смола коренів рослини має багато лікувальних властивостей. Асафетида є відмінним засобом, що покращує травлення, сприяє видаленню скупчень їжі зі шлунково-кишкового тракту. Вона ефективна для видалення глистів, особливо круглих та гостриків. Вважається, що асафетида лікує багато жіночих захворювань.

Ферула смердюча застосовується при безплідді, загрозі викидня, хворобливих менструаціях та болях. Призначається для стимулювання та покращення травлення, для збільшення апетиту, для покращення обміну речовин, як проносний, загоювальний, антибактеріальний, протиглистовий та протиспазматичний засіб.

Має протипоказання при сильній лихоманці, підвищеній кислотності, висипці, кропив’янці та вагітності.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету використовують пахучу смолу рослини Ferula assa-foetida. Основним лікувальним компонентом асафетиди є суха на повітрі смола (камедь), що отримується з коріння рослини. До складу смоли входять ефірні олії, ферулова кислота, сірка, луг, оцтова, яблучна та валеріанова кислоти.

Область застосування: впливає на всі тканини-елементи тіла. Послаблює вітер та слиз. Підвищує жовч. Чинить позитивний вплив на травну, дихальну, нервову та видільну системи, і систему кровообігу.

Камедь (смола) асафетиди входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Смола асафетиди в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Пажитник – однорічна рослина, висотою 10-50 см, з довгим, вертикальним, стрижневим коренем. Сімейство – Бобові. Цвіте з квітня до липня, квітки блідо-жовті, рідко лілового кольору, зібрані в пазухах листя. З них розвиваються плоди – стручки до 10 см завдовжки, у формі рога.

Плід містить тверде, прямокутне насіння (від 4 до 20 шт.), На смак слабо солоне. Пажитник виділяє інтенсивний запах.

Батьківщина: все Середземномор’я від Піренейського півострова до України, Середня Азія, Індостан та Китай. Вирощують пажитник у Південній Франції, Туреччині, Північній Африці, Індії та Китаї.

Історія

Від Північної Африки до Китаю застосування пажитника як древньої лікарської рослини широко задокументовано. При китайському імператорі Шин-Нонг (3700 р. до н.е.) насіння вважалося найкращими відхаркувальними ліками.

У Єгипті знайдені згадки про використання (близько 1550 до н.е.) пажитника як засіб проти опіків. Стародавні єгиптяни також використовували пажитник для кадіння та бальзамування мумій, для полегшення пологів та посилення лактації.

Німецька монахиня Хільдегарда Бінгенська (1098 до 1179) використовувала насіння як лікарський засіб проти шкірних захворювань. Пастор Кнайп (1821 до 1897) дав високу оцінку рослині та рекомендував її («…для усунення пухлин та виразок»).

Народна медицина використовує насіння фенугрек при кашлі та втраті апетиту. У Європі його використовують при хворобливих менструаціях. На Близькому та Далекому Сході, у Північній Африці та Іспанії фенугрек використовується як популярна приправа у кулінарії.

Використовувані частини та корисні властивості

Висушене, стигле насіння називається “насіння пажитника”. Вони містять від 25 до 40% слизових речовин і від 2 до 3% стероїдних сапонінів. Пажитник містить алкалоїди, багато речовин, що мають антиоксидантні та протизапальні властивості: кемпферол, рутин, апігенін.

Також багатий на важливі мікроелементи магнію та селену, амінокислоти – L-триптофан, лізин. Найчастіше насіння приймають у вигляді порошку. При кашлі пажитник застосовують для відхаркування та розрідження слизу.

В експериментальних та невеликих клінічних випробуваннях насіння фенугрек провокує зниження холестерину та глюкози в крові, знижує інсулін-стимулюючий апетит та стимулюючі ефекти.

Важливість застосування в медицині Тибету

Насіння пажитника не знайшли широкого застосування в медицині Тибету. Проте дія рослини добре задокументована.

Найменування: Su mo za.

Смак: гіркий та солодкий.

Принцип події: потепління.

Область застосування: Su mo za сушить гній у легенях, припиняє холодну діарею, гасить енергію вітру, розчиняє слиз, активує жовчну енергію, генерує тепло нирок та сприяє життєздатності.

Насіння пажитника (фенугрек, гуньба)входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Насіння пажитника в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Мускатник – це запашне вічнозелене дерево до 20 м заввишки. Сімейство – Мускатникові. Листя цілокраї. Квіти, що нагадують квітки конвалії, до 60 мм у довжину, блідо-жовті, з приємним запахом. Плоди м’ясисті, кістяноподібні та кулясті (60-90 мм).

Ще перебуваючи на дереві, плоди скидають м’яку оболонку, і залишається блискуча червона покрівелька (присеменник), добре помітна на коричневій насіннєвій шкірці. Перший урожай мускатника відбувається через 7-9 років після посадки, і дерева досягають повного виробництва після двадцяти років.

Мускатник росте до 100 років на Молуккських островах Індонезії (острова прянощів), але тепер культивується в зоні вологих та спекотних тропіків.

Історія

У стародавніх єгипетських гробницях знайшли мускатні горіхи. В Індії вони використовувалися арабськими лікарями з 7 століття до н.е., відомий у Китаї, а з 3 століття до нашої ери мускатний горіх потрапив до Європи.

До Європи та інших країн світу мускатний горіх потрапив за часів колонізаторських походів португальців та голландців. Їм належали Молуккі острови, на яких росло мускатне дерево. До початку 19 століття Голландії та Португалії вдавалося утримувати світову монополію та високу ціну на пряність. Однак після початку плодоносу плантацій в Індії, Латинській Америці, Індонезії та Цейлоні ціна на мускатний горіх різко впала.

У 11-му столітті лікарем з Візантії вперше згадується “ароматичні насіння” для лікування шлунка, печінки та серця. Мускатний горіх та мускатний колір були використані для лікування діареї, порушення менструального циклу, істерії, іпохондрії, неврастенії, клаустрофобії, нападів сміху та плачу, головного болю, втрати пам’яті та у вигляді мазі при ревматизмі та кашлюку. Крім того, вони були популярні, як афродизіак, фуміганти та спеції.

Використовувані частини

Мускатний горіх зазвичай використовують у подрібненому вигляді. Це єдиний тропічний фрукт, який є джерелом двох різних спецій, які виготовлені з різних частин рослини.

Активні інгредієнти мускатного горіха: мускатна горіхова олія (Myristicae fragrantis Aetheroleum) та лушпиння. Насіння містить до 16% ефірної олії з основними компонентами α- і β-пінена, і міристицин. Інші інгредієнти включають, без обмеження, жирне масло, стерини, сапоніни, дубильні речовини.

Корисні властивості

Експериментально показані антимікробні та протизапальні дії, зниження проносу та антидепресивні ефекти. Впливає на серце. Малі дози мускатного горіха при тестуванні на тваринах впливають на серце досить спокійно, високі дози стимулюють більше.

Давно відомо, що вживання 1-3 цілих горіха після кількох годин за певних умов може призвести до прискореного серцебиття, ознобу, відчуття тиску в грудях, блювоти, втрати слини, наркотичних галюцинацій і психозу.

Імовірно перетворення міристицину та елеміцину на амфетамінно-подібні речовини в організмі відповідає за психотропний ефект. Сам міристицин діє як антидепресант.

Аюрведа вважає мускатний горіх однією з найкращих спецій для активізації всмоктування їжі, особливо у тонкому кишківнику. Пряність виявляє вітрогонну, в’яжучу і заспокійливу дію, посилює статевий потяг.

Мускатний горіх поєднує в собі, здавалося б, протилежні якості: тонізує та заспокоює. Заспокоює голову та біль у шлунку і, одночасно, тонізує тіло.

Горіх використовується для лікування захворювань травного тракту, безсоння, від імпотенції та передчасного сім’явипорскування.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету мускатний горіх є одним з шести прекрасних ліків. Використовується у дуже малих дозах у рецептурах для дії на серце.

Ім’я: dza ti oder dza ti pha la (санскрит: jatiphala = мускатний горіх).

Смак: гострий.

Принцип роботи: Нагрівання.

Область застосування: у невеликих дозах входить до складу препаратів для лікування серцево-судинних захворювань, з такими симптомами, як дискомфорт у ділянці серця, відсутність концентрації, зневіри, втоми, нервозності. Хворобам серця завжди супроводжують психічні симптоми.

Насіння мускатного горіха входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN та PADMA COGNIBEN.

Сообщение Мускатний горіх в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Бавовняне дерево малабар (синоніми: Bombax malabaricum, Gossampinus malabaricus, Salmalia malabarica) – це листяне дерево заввишки до 35 м. Сімейство мальвових. Має грубу кору, покриту шипами. Наприкінці зими перед появою листя дерево зацвітає криваво-червоними квітками довжиною до 12 см. Плоди дерева містять шовковисте волокно Капок.

Розповсюдження: зустрічається у тропічних регіонах Азії, від Непалу до Папуа Нової Гвінеї.

Історія

У племінних народів Індії дерево відоме споконвіку, в міфах переплелися вірування в його добру і злу надприродну силу. В одних народів малабар викликав забобонний страх. Інші народи шанували його як джерело життя, священне дерево, що допомагає жінкам при безплідді.

Індіанці Майя зображували малабар разом із священним птахом квезалем. Під час щорічного індуїстського барвистого свята (холі) у селах прикрашають бавовняне дерево малабар.

Використовувані частини

Як дієві частини бавовняного дерева використовують насіння (масло) і плоди (волокна). Квітки виявляють протизапальну та антиоксидантну дію. Флавоноїди і глікозиди, що містяться в листі і корі, знижують кров’яний тиск і рівень цукру в крові, діють проти бактерій і грибків.

Біологічно активні речовини з листя мають антиоксидантну, гепатопротекторну та болезаспокійливу дію. Водний екстракт коренів експериментально показав у самців щурів загострене почуття сексуальної поведінки та збільшення виробництва сперми.

Корисні властивості

Майже всі частини дерева вживаються в медицині. Деревина, олія насіння та бавовняні волокна плодів служать як сировина для приготування різноманітних препаратів. Суцвіття та насіння можна вживати в їжу.

У традиційній китайській медицині квітки входять до складу чаю “П’ять квіток” для лікування “Енегрії Ци”. Квітки містять різні флавоноїди, антоціани, полісахариди та ефірну олію. В аюрведичній медицині коріння використовується при діареї.

Гумова смола рекомендується при діареї, кровотечі, туберкульозі легень, грипі, хворобах сечовипускання, геморої та зараженні крові.

Кора і листя діють ранозагоювально, квітки дієві при тріщинах під час годування груддю. Вони допомагають при проблемній шкірі, збільшенні селезінки та геморої.

Молоді плоди використовуються у приготуванні зубного еліксиру, при хронічних запальних процесах у нирках, виразках та порушенні фертильності (безпліддя).

Насіння використовується при хронічному запаленні сечового міхура та при гонореї.

У західній медицині лікувальні властивості бавовняного дерева не підтверджені документально.

Важливість застосування в медицині Тибету

Історично всі частини дерева знаходять застосування з лікувальною метою, але в медицині Тибету відомі тільки квіти (pad-ma ge-sar).

Найменування: Pad-ma ge-sar.

Смак та принцип дії: в’яжучий; охолодження.

Область застосування: квітки бавовняного дерева малабар лікують “гарячі” хвороби легень, печінки та серця.

Квітки бавовняного дерева малабар входять до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Бавовняне дерево в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Непальська слива момбін – вічнозелене дерево у висоту до 20 метрів, з перистим яйцеподібним листям. Білі квіти з’являються з березня до квітня. З листопада по грудень розвиваються плоди – кістянки зелено-жовті, завдовжки близько 3 см. На смак сирі плоди дуже кислі. Насіння – видовжене, має форму людського серця.

Виростає у Непалі, Японії, Індії, Китаї. Сімейство: Сумахові (Anacardiaceae).

Історія

Непальська слива невідома у європейській літературі. В Азії плоди використовуються в кулінарії, наприклад, у приготуванні приправи чатні та карі-страв. Кислі, зелені плоди використовують як ароматизатор типу тамаринд.

У Непалі момбін використовують, в основному, для кондитерських виробів, супів та соусів. Молоде листя їдять сирими, використовують у соус чилі. Кору жують.

Використовувані частини та корисні властивості

Плоди момбін для лікувальних цілей використовуються цілими, сушеними, упереміш із кісточкою. Містить багато вітаміну С, мінералів та незамінних амінокислот. Завдяки високому вмісту поліфенолів має в’яжучу дію.

Ґрунтуючись переважно на експериментальних знаннях – непальська слива захищає серце. Плід має кардіотонічні властивості, діє проти підвищення серцевого ритму, а також чинить антитромботичну дію, стимулює імунні функції та споживання кисню в серцевому м’язі (допомагає при ішемії).

Важливість використання в медицині Тибету

У медицині Тибету непальська слива використовується досить часто. Плоди snying zho sha заспокійливо діють на серце та нервові розлади. Вони також регулюють життєзабезпечення енергії Вітру.

Ім’я: snying zho shas.

Смак: солодкий та кислий.

Принцип роботи: нейтрально, охолодження.

Область застосування: плоди непальської сливи захищають серцевий м’яз, регулюють і запобігають прискореному серцебиттю.

Плід непальської сливи входить до складу формули Тибету швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Непальська слива в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Вічнозелене гваякове дерево заввишки до 13 метрів. Сімейство парнолистникове. Листя темно-зелене, щільне і шкірясте. Цвіте блідо-блакитними квітками, зібраними в зонтикоподібні суцвіття. Плоди мають зворотну серцеподібну форму і містять по дві насінини.

Народні назви: Священне дерево, Дерево життя, Французьке дерево.

Розповсюдження: Флорида, Мексика, країни Карибського басейну та Центральної Америки.

Історія

Іспанець Гонсало Фернандес де Ов’єдо-і-Вальдес (1478-1557) вивчав і застосовував методи зцілення індіанців Майя, і вперше описав два типи гваякума palo sancto і guayacan. Його зацікавило використання деревини гваякум при венеричних хворобах, особливо сифілісу.

Іспанці завезли дерево до Європи, де протягом чотирьох століть застосовували проти «пристрасті похоті». Гуманіст Ульріх Гуттен, який сам страждав на сифіліс, написав трактат про індіанський метод лікування, що суттєво сприяло поширенню гваякума.

Лікар філософ Парацельс (XVI ст.) також вивчав гваякову смолу, і, на його думку, деревина була неефективною для лікування сифілісу на відміну від мазей на основі ртуті. Впливові торговці Аугсбурзькі Фуггери (XVI ст.) Імпортували цінне гваякове дерево. Вони перешкоджали критичним публікаціям Парацельса, який згодом втратив свої позиції у Нюрнберзі. Завдяки цьому гваякове дерево залишалося головним засобом лікування сифілісу (крім ртуті) аж до 19 століття.

На сьогодні у Центральній Америці та Карибському басейні гваякове дерево використовується при венеричних хворобах, шкірних та ревматичних захворюваннях, а в Європі – при захворюваннях мигдаликів, горла, бронхів та пневмоній, ревматизму та подагри.

Використовувані частини та корисні властивості

У медичних цілях переважно використовується зеленувато-коричнева деревина гваякового дерева та її смоли (Guaiaci resina). Гваякове дерево містить 15-25% смол (лігнани), сапоніни та в невеликих кількостях ефірні олії. Смола у свою чергу містить два активні компоненти – гуайяконову кислоту і гуайяретову кислоту, що мають високу протизапальну активність.

Гваякум пригнічує ріст грибів (fungi statisch) та діє при ревматичних скаргах. Нещодавно експериментально in vitro спостерігалося, що лігнани з деревини призводили до смерті клітини раку молочної залози (апоптичний ефект). В експериментальних дослідженнях водно-спиртовий екстракт виявляє виражений протизапальний ефект при ревматичних скаргах.

Гваякум також має медичне призначення при використанні Гваякової проби, а саме: якісне визначення вмісту крові в сечі, калі, шлунковому соку, блювотинній масі. Гваякову пробу зазвичай ставлять за підозри на приховану кровотечу. Вона ґрунтується на взаємодії гваякової настоянки (р-ра гваякової смоли в 95% спирті) з пероксидазою гемоглобіну еритроцитів.

Важливість застосування в медицині Тибету

Гваякове дерево невідоме у традиційній медицині Тибету. У 19-му столітті лікарі Тибету, які переїхали з Бурятії до Санкт-Петербурга, використовували гваякум для приготування своїх ліків, чим підтвердили його важливість для фармакопеї.

Деревина гваякового дерева (гваякум) входить до складу формули швейцарської рослинної дієтичної добавки PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Гваякове дерево в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Гвоздичне дерево – вічнозелене дерево, висотою до 20 метрів. Сімейство миртове. Листя лінійно-ланцетоподібне. Плід – темно-червона коробочка, що відкривається на верхівці зубчиками.

Гвоздичне дерево росте в Індонезії, Занзібарі, Індії та Філіппінах. Батьківщина – Молуккські острови.

Історія

Властивості гвоздики були високо оцінені у стародавньому Китаї та Єгипті. Гвоздична олія вважається прекрасним антисептиком та ефективним засобом від зубного болю, про що згадувалося ще в китайських писемних джерелах періоду ханської династії.

В Індії, Бірмі, Таїланді, щоб захистити себе від бактерій чуми та інших інфекцій, гвоздику додавали в бетель — популярну в країнах Південно-Східної Азії жуйку. В Індонезії споконвіку гвоздикою ароматизують сигарети, дим від яких має антисептичні властивості та приємний запах.

Починаючи з 13 століття, гвоздика є невід’ємною частиною європейської фармакології та стоматології.

Використовувані частини

Як пряність використовують висушені бутони гвоздикового дерева, які збирають зрілими. Бутони гвоздикового дерева містять ефірну олію (до 20%), дубильні речовини (до 20%), слиз, жири.

Головною складовою (до 90%) гвоздикової ефірної олії є евгенол, а також евгенін, ванілін. Гвоздика багата на вітаміни групи В (В1 — В9, РР), аскорбінову кислоту, токоферолом і філлохіноном.

Корисні властивості

Цілющі властивості гвоздики здавна використовувалися при ішіасі (запалення сідничного нерва), ревматичних болях і як протипаразитарний засіб.

Гвоздика володіє протимікробною, антибактеріальною, протигрибковою, противірусною властивостями, є місцевим анестетиком та спазмолітиком.

Гвоздика здатна допомогти при диспепсії та метеоризмі. Гвоздична олія використовується при запаленні порожнини рота, слизової оболонки глотки та пульпи зуба.

Змелена в порошок гвоздика дуже пекуча. Її фітонциди надзвичайно потужно знищують різних паразитів, активують теплотворну здатність організму та імунітет.

Важливість використання в медицині Тибету

Тибетська медицина призначає рецепт залежно від аспекту різних груп лікарських засобів. Таким чином, гвоздика належить до групи із шести прекрасних засобів, кожне з яких має особливе відношення до тіла людини. Гвоздика, наприклад, тісно пов’язана із життєвими каналами. Крім того, вона не може бути замінена на місцеві рослини і, отже, завжди імпортується.

Ім’я: Li shi.

Смак: пряний і трохи гіркуватий.

Принцип роботи – потепління.

Застосування: квітки гвоздики входять до рецептів, що застосовуються при захворюваннях життєвих каналів, вітряної віспи, диспепсії, селезінки, втрати апетиту, діареї, ревматизму, запалення дихальних шляхів.

Квітки гвоздики входять до складу формул Тибету швейцарських дієтичних добавок Padma 28 active та PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Квіти гвоздики в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Солодка – багаторічна трав’яниста рослина з товстим, багатоголовим, дерев’янистим кореневищем. Сімейство бобові. Стебел кілька, вони прямостоячі. Рослина росте висотою від 0,5 м до 2 м. Квітки 8 – 12 мм, віночок біло-фіолетового кольору. Цвіте з червня до серпня, плоди дозрівають у серпні – вересні.

У дикому вигляді зростає у Франції, Італії, Південно-Східній Європі, Північній Африці, Західній та Центральній Азії. Культивується у багатьох районах із помірним кліматом.

Історія

Передбачається, що стародавні єгиптяни знали про цінні властивості кореня солодки (солодкі стебла лакриці знайдені у могилі Тутанхамона). У давнину цілителі використовували корінь проти печії. В аюрведичній медицині лакрицю курять як компонент сигарет при астмі. Дієва при епілепсії та збільшенні лібідо.

Солодка використовувалася в усьому світі для різних цілей:

• у Німеччині – народний засіб для лікування плевриту та дванадцятипалої кишки.
• в Китаї солодка застосовувалася при розладі серцевого ритму, спазмах, диспепсії, а також при отруєнні.
• у Японії солодку використовували при запаленні печінки.
• у Монголії – проти хвороби легких та судинних захворювань.
• В Африці та Азії солодку використовують при запорах, запаленні дихальних шляхів, а також при скаргах на шлунково-кишковий та урогенітальний тракт.

Корисні властивості

Кореневища та коріння лакриці містять велику кількість цукрів, гліциризинову кислоту, ефірну олію, сапоніни, стероїди, смоли, кумарини, фенолкарбонові кислоти, флавоноїди, дубильні речовини, вищі жирні кислоти, алкалоїди, вуглеводні та спирти.

Солодка є одним із найбільш вивчених лікарських рослин. За результатами численних експериментальних досліджень була відзначена різнобічна дія на організм: противірусна, протимікробна, протизапальна, антиоксидантна, гепатопротекторна, нейропротекторна, антиспазматична, імуномодулююча, протипухлинна та антиалергічна.

Корінь рослини має відхаркувальну властивість і полегшує відходження мокротиння при захворюваннях дихальних шляхів. Крім того, присутній ефект захисту слизової оболонки шлунково-кишкового тракту та здатність пригнічувати бактеріальну інфекцію (Helicobacter Pylori).

Жувальне коріння лакриці знижує кислотність у порожнині рота і може сповільнити прогрес карієсу. У клінічних випробуваннях були вивчені противірусна активність солодки при ВІЛ та гепатитах. Надмірне споживання солодки слід уникати.

Важливість використання в медицині Тибету

Shing-mngar означає тибетською мовою «солодка деревина». Є основним із трав, які дають солодкий смак та пов’язані з цим властивості. Shing-mngar є одним з найважливіших імпортованих трав в Тибеті.

Ім’я: Shing-Mngar.

Смак: солодкий.

Принцип роботи: нейтральний.

Область застосування: в медицині Тибету корінь солодки використовується в багатьох комбінованих препаратах, особливо пов’язаних з респіраторними захворюваннями або ослабленнями енергії вітру (rLung). Shing-mngar застосовують для лікування розладів легень та кровоносних судин.

Корінь солодки входить до складу тибетських формул швейцарського виробництва PADMA 28 active та PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Коріння солодки в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.

Костус (у перекладі з грецької означає «зі сходу») – багаторічна тропічна трав’яниста рослина сімейства складноцвітих або айстрових. Костус часто називають “спіралеподібними імбирами”.

Виростає в Північній Індії в Гімалаях на висоті 1,5-3 км і досягає заввишки 2 метри і має потужну кореневу систему. Культивується в Індії та Китаї заради коріння, що має лікувальні властивості та дуже приємний деревний аромат.

Історія

Протягом тисячоліть костус використовувався в Індії, Тибеті та Китаї в ароматерапії та в пахощах, у тому числі в релігійних обрядах, для обкурювання приміщень. У Китаї пахощі на основі костусу називають Mu Xiang, що означає «деревний аромат».

У давнину в Індії сассаурея вважався рослиною божественного походження, що росте високо в Гімалаях, разом зі своїм братом – знаменитим Сомою, рослиною-богом, що прославлявся у Ведах, з якого арії робили незвичайний п’янкий напій.

Костус описується у старовинних аюрведичних текстах як расаяна, еліксир молодості, рослина, що допомагала при сильній лихоманці – джварі. Згідно з аюрведою, рослина благотворно діє на вату дошу, знижує біль, очищає організм від токсинів, нормалізує і покращує травлення, підвищує здатність до народження дітей у жінок, знімає спазми, коліки, має жовчогінний ефект. Крім того, костус використовували для лікування тифу та холери.

В даний час використовується в медичних цілях – в аюрведі, а також у китайській медицині, де він входить до 50 основних трав.

Корисні властивості

Коріння костусу мають протизапальні, антисептичні, антибактеріальні, ранозагоювальні, вітрогонні, глистогінні, жовчогінні, протиспазматичні, відхаркувальні, тонізуючі властивості.

Корисні властивості кореня використовуються у таких випадках:

• як загальнозміцнюючий засіб, що покращує стан організму, що дає бадьорість та гарний настрій;
• для поліпшення травлення, при шлунково-кишкових порушеннях;
• при виразковій хворобі шлунка;
• при захворюваннях дихальних шляхів, астмі, бронхіті, лихоманці;
• при інфекційних захворюваннях, таких як тиф, холера;
• при метеоризмі та коліках;
• при затримках менструації нормалізує менструальний цикл;
• як глистогінний засіб;
• при гепатиті та інших порушеннях функцій печінки;
• афродизіак, підвищує статевий потяг.

Важливість застосування в медицині Тибету

У медицині Тибету корінь костуса (Ru-RTA) широко використовується.

Найменування: Ru-RTA.

Смак, аромат: пряні, солодкі та гіркі.

Принцип дії: нейтральний.

Область застосування: Ru RTA рецепти традиційно застосовуються для вирішення проблем із нудотою шлунка.

Корінь костусу входить до складу формули Тибету швейцарської рослинної дієтичної добавки  PADMA NERVOTONIN.

Сообщение Костус індійський в формулах PADMA появились сначала на PADMA Україна.